Десять порад батькам, завдяки яким виховання вашої дитини буде і позитивним, і більш ефективним
Залишайтесь позитивними у питаннях безпеки. Забезпечте вашу дитину чіткими правилами на всі випадки життя, а також роз’ясніть причини, через які ці правила так важливі, й завжди висловлюйтесь позитивно. Наприклад, «Будь ласка, іди» замість «Не біжи».
Слухайте й реагуйте (відповідайте). Якщо ваша дитина робить або каже щось, із чим ви не погоджуєтесь, порозмовляйте з нею (спрямовуючи в потрібне русло) м’яко та з повагою до неї, а не тоном безапеляційного звинувачення. Уважно вислухайте та поясніть, чому ви хочете, щоб дитина слідувала вашому правилу. Це може бути приблизно так: «Тобі треба дійти до автобуса, залишаючись у безпеці, і для цього важливо не впасти».
Подавайте правильний приклад. Коли ви хочете показати дитині, як їй треба поводитись у певній ситуації, поясніть, чому ви робите це саме так. Роз’яснення дуже корисні при навчанні терпіння й соціальних навичок і допомагає дітям поєднати у своїй свідомості почуття зі словами. Ви можете наочно навести дитині такий приклад роздумів: «Мені дійсно дуже важко чекати своєї черги, щоби покататись на гойдалці. Я прямо зараз побігла би туди, але я зачекаю, доки та дівчинка завершить своє катання».
Закріплюйте позитивну поведінку. Навчаєте нової поведінки? Обов’язково закріплюйте результати, яких досягли, кожного разу, коли в дитини виходить поводитися саме так, як ви того й добивались. Похваліть її безпосередньо відразу ж і потім знову через якийсь час, наприклад, посмішкою, поплескуванням по плечу, потиском руки або особливим видом діяльності, – усе це буде мати для неї велике значення.
Робіть змістовні компліменти. Ваша похвала повинна бути конкретною та зрозумілою, а також докладно описувати добрий учинок. Замість того щоби сказати «класно», скажіть: «Як чудово, що ти пригадала, що перед грою тобі треба було прибрати у своїй кімнаті». Цей змістовний відгук буде надавати дитині впевненості у собі. Замість того щоби підкреслити кінцевий результат («яка чудова картина»), зосереджуйте вашу увагу на процесі («відчувається, що ти вклала у свій малюнок багато праці та старань, особливо ефектно тобі вдалось використати синю фарбу»).
Ігноруйте погану, але «доброякісну» поведінку. Якщо ви будете сварити вашу дитину, коли вона буде погано поводитись, це може підгодувати її жагу уваги. Якщо ж ви не станете загострювати свою увагу, а просто проігноруєте її якусь не дуже серйозну, хоча погану поведінку, яка вас дратує, ваша дитина, скоріше за все, не захоче повторити її знову. Поспостерігайте за різницею в ефекті від того, коли хвалите дитину за хорошу поведінку чи докоряєте за погану! Важливо, що це правило можна застосовувати тільки у незагрозливих випадках поведінки дитини, при поведінці, що не руйнує, оскільки агресивна та шкідлива поведінка та вчинки ніколи не можна ігнорувати.
Надайте варіанти. Щоби сприяти самостійності, надайте дитині можливість вибрати щось із двох варіантів. Якщо ви попросите її допомогти вам прибрати дім, ваше прохання може спровокувати сварку. Тому краще дати їй на вибір кілька видів робіт, сказавши таке: «Прийшов час прибрати в домі. Ти хочеш помити посуд чи прибрати свої іграшки?». Такий підхід дозволить вашому малюку відчути повагу до себе.
Переключіть дитину на прийнятну альтернативу. Якщо ваша дитина поводиться погано, відволікайте її від проблемного фактора та переключіть на інший вид діяльності. Замість того щоби сварити, надайте альтернативні варіанти, які дитина зможе успішно виконати: «Донечко, це дуже небезпечно тягнути на себе найнижчу коробку у стопці. Будь ласка, допоможи мені вибрати гарні яблука для сьогоднішнього пирога».
Сприяйте рішенню проблем. Сприяйте розвитку критичного мислення й навичок розв’язання складних ситуацій. У процесі роботи над проблемою спрямуйте дитину на виконання п’яти послідовних кроків з використанням таких питань:
- З чого складається проблема?
- Що ти можеш зробити?
- Що може статись, якщо…?
- Вибери рішення й реалізуй його.
- Подивися, спрацювало воно чи ні.
Об’єднайте дії та їх наслідки. Допоможіть дитині зрозуміти причинно-наслідковий зв’язок між поведінкою та її наслідками. Це допоможе їй повторити бажану поведінку («Ти не вимила руки перед обідом. Будь ласка, піди до ванної кімнати й вимий їх»), зробити щось хороше після поганого («Синку, якщо ми щось намалюємо у книзі, інші діти вже не зможуть використовувати її, тому, будь ласка, зітри свої позначки») та зрозуміти, що за певний учинок можуть відмінити привілеї («Я нагадую тобі, що ти не повинен, сидячи за столиком для малювання, плескати водою на інших дітей. Сьогодні ти будеш грати окремо від них»).
Погана поведінка з позиції позитивного виховання
П’ять правил, що допоможуть батькам позитивно поглянути на поведінку своєї дитини
Якщо у вашій голові частіше за все народжуються негативні думки, а позитивні набагато рідше, то перше, що треба зрозуміти, – це дуже природньо. Адже ми, батьки, теж люди, отже, схильні знаходитись у постійному пошуку того, що не так з нашою дитиною, а потім на цьому «дефекті» старанно зосереджуватися, щоб неодмінно «виправити» на краще. Так чи інакше, цей процес заспокоює нас, ми віримо, що тим самим на довгі роки підвищуємо шанси дитини вижити в цьому непростому світі.
Проблема, однак, у тому, що якщо ми витрачаємо більшу частину нашого часу на хвилювання та фіксуємось на них, усіляко намагаємося сформувати наших дітей під наше ідеальне уявлення про них, ми пропускаємо їхні цінні позитивні риси, які вже закладені в них від природи. Добре те, що, якщо ви хочете позитивно вплинути на вашу дитину і зберегти відкритим ваше спілкування, більш ефективним буде використання збалансованого погляду на речі. Я збираюсь допомогти вам «змінити лінзи на окулярах», щоб ви побачили негативні сторони вашої дитини в більш позитивному світлі або, у крайньому випадку, більш ясному та зрозумілому!
Ось п’ять правил, що допоможуть покласти для цього добрий початок.
У батьків у міру наростання внутрішньої напруги може розвинутись тенденція до пошуку доказів того, чого вони бояться. У мене була подруга, яка так боялася, що її син стане невдахою, що навіть не могла спати. Вона сама все життя перебувала в якійсь соціальній боротьбі. Одного разу, щоб хоч якось справитися зі своїм страхом за сина, вона поїхала на дитячий майданчик, щоби знайти докази свого негативного переконання: у нього немає друзів.
Звісно, коли ви шукаєте доказів свого настільки поганого переконання, то знайдете певні речі – й у ту саму мить визначите їх як такі. Коли вона під’їхала, він стояв зовсім один на краю асфальтобетонної площадки, у той час як усі діти грали на її протилежному боці. Вона вийшла зі свого автомобіля і практично в жаху підбігла до сина: «Чому ти стоїш тут зовсім один і не приєднуєшся до інших дітей?». Він сказав: «Мама, ти можеш відійти звідси? Я воротар і я в розпалі гри, це футбол!».
Ця історія дуже наочно ілюструє ступінь того, що тривога спроможна зробити з нами: вона може примусити нас шукати докази того, чого ми боїмося, шукати та знайти їх, після чого ми починаємо ставитись до цього, як до чогось реального, як до пророцтва, що збулось. І якщо такий спосіб реагування стане звичним, відібравши у вас можливість навчити дитину ефективно взаємодіяти з іншими дітьми, ви ненароком виростите в ній те несуттєво негативне, що є. Інакше кажучи, те, чого ви намагаєтесь запобігти, – відбудеться!
Іноді ми перетворюємо певну поведінку дитини на проблему, про яку починаємо в ту саму мить інтенсивно хвилюватись, і втрачаємо з очей логіку й факти. Коли це відбувається, навіть позитивні риси характеру можуть стати негативними. Важлива навичка, якої слід навчитись батькам, – припинити пошук того, чого вони бояться. Це стосується не тільки виховання, а й усього життя.
Правило № 2. Поміняйте ваші «лінзи»
Також ми здатні перетворити позитив на негатив, коли не можемо розгледіти позитивні моменти, що приховуються під виглядом поганої поведінки, яка дратує та позбавляє нас внутрішньої рівноваги. Як часто ми переживаємо, що діти нас не слухаються! Нам не подобається, що вони суперечать нам, ідуть урозріз з нашим переконанням, не погоджуються з тим, чого ми від них хочемо. Коли вони кажуть «ні» або відмовляються виконати наше прохання, це просто зводить нас з розуму. Цілком звично та природно в такому випадку розсердитись і класифікувати поведінку дитини та її ставлення до нас як негативну, тобто, знову ж таки, те, що необхідно виправити. Але, не дивлячись на інерцію, найкращим варіантом для нас буде подумати над результатом такої поведінки (відмови виконувати що-небудь) – над актуальною характеристикою дитини і при цьому не обов’язково поганою.
Помінявши «лінзи» в наших уявних окулярах, ми, замість того, щоб спробувати змінити наших дітей, можемо постаратись розібратися в їх конфронтаційних тенденціях, оцінити їх і зрозуміти. Буде складно й виснажливо, але це того варте. Подивіться на ситуацію таким чином: ми хочемо, щоб наші діти росли і ставали самостійними та незалежними від дорослих. Неслухняність і конфронтацію, які ви бачите в поведінці, можна інтерпретувати таким чином, що дитина не буде боятися сказати «ні» тиску своїх однолітків, або як те, що в її характері присутні сильні лідерські якості. Наше завдання як батьків полягає в тому, щоб, добре знаючи своїх дітей, спрямувати цю потужну енергію належним чином, установивши певні обмеження й намагаючись зберегти відкритим наш канал зв’язку з ними.
Бачити позитивне в поведінці наших дітей в той час, як ця поведінка ускладнює наше життя чи відрізняється від бажаного, – це свого роду виклик. Але подивитись на речі більш позитивно стане простіше, якщо ви дозволите та приймете те, що ваша дитина унікальна та існує відокремлено від вас. Ви не повинні нав’язувати дитині її шлях, треба спробувати трохи відсторонитись і побачити її становлення з позиції більш позитивного мислення.
Ключ у тому, щоб у негативній поведінці вашої дитини відмітити та зафіксувати для себе позитивні сторони, а потім допомогти їй, спрямувавши належним чином у вірне русло. Ви можете сприяти переходу від агресії до самоствердження шляхом установлення обмежень її поведінки, визначаючи також закономірні наслідки (поведінки, а не її емоцій), а потім приступити до безпосереднього рішення проблеми, порозмовлявши про те, як наступного разу опанувати себе і зробити більш продуктивно. Ви повинні зрозуміти, що наявність в особистості дитини такої якості, як наполегливість, є дуже корисним інструментом для життя, доки дитина, звісно, використовує його здоровим способом. Ваша праця в тому, щоби спрямовувати дитину й допомагати їй робити це правильно.
Правило № 3. Побачте себе на місці вашої дитини
Прослідкуйте за будь-якими проявами поведінки, що вибивають вас із колії, та спитайте себе, що ви повинні зрозуміти в ній. Для цього вам треба буде врахувати, що мозок вашої дитини перебуває у стадії розвитку, а також на мить поставити себе на місце вашої доньки чи сина. Тоді ви зможете вивчити цю поведінку в менш тривожному стані.
Припустимо, ваш син учиться в середній школі й хоче купити собі кросівки, які носять практично всі діти в його класі. На вашу відповідь «ні» він одразу ж проявляє емоційну реакцію. Ви, у свою чергу, реагуєте не менш бурхливо і кричите: «Якщо вони є в кожного, це ще не означає, що ти теж повинен їх мати!». При цьому про себе ви думаєте: «Що сталося з тими цінностями, яких ми його навчали? Що з ним таке? Як він став настільки егоїстичним, вимогливим і грубим?».
Тепер зупиніться на мить і по-справжньому уявіть себе на місці дитини. Що ви зараз бачите та розумієте з того, що ви не бачили, коли були на своєму місці? Можливо, ви більш ясно зможете зрозуміти, що справа зовсім не у кросівках, а в потребі вашого сина «влитись» у колектив (чи виділитися з нього), бути його частиною. Його розвиток на даному віковому етапі життя диктує йому наполегливу необхідність виглядати і діяти так само, як і однолітки.
Ви коли-небудь пробували не турбуватися про те, що подумають про вас інші? Як ви це робили? Тепер спробуйте побути підлітком або десятирічною дитиною і зробіть це знову. Майже неможливо, так? Не зрозумійте мене неправильно, поведінка дитини зовсім не означає, що ви мусите здатись і піти та купити їй кросівки, вона свідчить про те, що дитина має потребу у вашому співчутті, щоб ви були на її боці. Тому, дивлячись на спалахи її гніву, перетворюйте це на вдумливе розуміння дитини, а не переживання чи роздратування з цього приводу.
Не приймайте все на свій рахунок. Крім того, що таким чином ви отримуєте можливість співчувати дитині та проявити спокій перед тим, як почнете обговорювати з нею необхідні обмеження в її поведінці, ви також зрозумієте, що певний негатив вашого малюка – цілком нормальне явище і знаходиться в межах вікових особливостей. Це також допоможе побачити картину трохи ясніше. Урешті-решт, можливо, вам і не сподобається така поведінка. Але, у крайньому випадку, ви зможете побачити, з якою метою вона виникла, і не станете приймати її на свій рахунок.
Правило № 4. Спитайте себе: «Це просто погана поведінка чи реакція на щось інше?»
Іноді ми просто не помічаємо істинного цільового призначення поведінки нашої дитини й відразу класифікуємо її як негативну. Але тільки-но ми починаємо розуміти її мотивацію, вона вже не виглядає такою поганою. Наприклад, припустимо, що батьки дитини вже довгий час зляться один на одного. Дитина відчуває їх напруження й реагує по-своєму. Ставши «емоційною губкою» в сім’ї, вона починає неусвідомлено помічати, що, тільки-но робить щось погане (або навіть починає хворіти), її батьки перестають сваритись. Чому так відбувається? Батьки отримують можливість зосередитись на негативній поведінці дитини й відволіктись від власних проблем – така зайнятість дозволяє їм трохи заспокоїтися, залишивши на час взаємні дорікання та непорозуміння. У підсумку дитина виростає зі знанням конкретного та дієвого способу того, як зберігати стосунки своїх батьків гармонійними – самій мати якісь проблеми. Треба підкреслити, що це відбувається неусвідомлено.
Тому зробіть крок назад і постарайтеся проаналізувати, чи не є поведінка вашої дитини реалізацією певного «сценарію». Чи не є її поведінка відбиттям того, що члени родини перестали чути один одного? Чи допомагає вона іншим уникнути зосередженості на самих собі, особистих проблемах або на своїй некоректній поведінці? Якщо так, то така модель поведінки називається «злиттям». Як каже Джеймс Леман, діти протягом життя уважно спостерігають за батьками та інтуїтивно осягають певні речі, яких потребує їхня сім’я для збереження стабільності та життєспроможності. Отже, вони будуть проявляти (а іноді й неусвідомлено імітувати) погану поведінку і, якщо це знадобиться, стануть яскравою основою сім’ї. Як тільки ви зрозумієте, що поведінка дитини слугує певній меті, то зможете роздивитись її зовсім в іншому ракурсі.
Правило № 5. Різниці – це нормально
Звісно, цілком природно і зрозуміло, що ми отримуємо багато позитивної енергії від людей, яким подобаємось та які чимось на нас схожі. Різниця ж може нам дати почуття дискомфорту, але майте на увазі, що різниця не є синонімом чогось негативного. Якщо ваша дитина діє, поводиться або мислить інакше, ніж ви, замість того щоби розглядати це як негатив, просто визнайте цю різницю між вами й рухайтесь далі.
Сприймати людей, а особливо наших дітей, з позиції хвилювання дуже легко. Але постарайтесь побачити своїх дітей, якими вони є в дійсності, а не такими, якими, згідно з вашими побоюваннями, вони можуть стати. Коли ви навчитесь бачити їх у позитивному ключі, у розумному та реалістичному світлі, це допоможе їм сяяти, квітнути та процвітати.
Коментарі
Дописати коментар